Блокування роботи СММ ОБСЄ в ОРДО — чи чекати на ескалацію конфлікту: "5 вопросов" із Юрієм Кочевенком

Спостерігачів Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ заблокували члени незаконних збройних формувань (НЗФ) у тимчасово окупованому Донецьку. Шостий день, з 15 жовтня, співробітникам СММ ОБСЄ не дають покинути територію готелю Park Inn, де вони проживають.

Чому НЗФ вдалися до таких заходів і чим загрожує відсутність спостерігачів у окремих районах Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) — розповів військовий експерт, директор Міжнародного центру протидії російській пропаганді Юрій Кочевенко у програмі "5 вопросов" телеканалу "Дом".

Ведучий — Олег Борисов.

— Що зараз відбувається на непідконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей? З якою метою незаконні збройні формування блокують роботу СММ ОБСЄ?

— Від самого початку роботи місії СММ ОБСЄ на сході України Російська Федерація і підконтрольні їй окупаційні війська здійснювали протидію цій місії. Вона виражалася в недопуску спостерігачів, у постійних обстрілах, в яких звинувачували українську сторону. А місії не давали перевірити та підтвердити або спростувати ці заяви.

Здійснювалось підведення забороненої Мінськими угодами військової техніки, порушення перемир’я. Все це просто демонструвало ставлення Російської Федерації та її небажання мирного вирішення цього конфлікту, тим більше припинення окупації.

Останні події, пов’язані з відмовою Москви продовжити роботу місії ОБСЄ, відмовою від міжнародного моніторингу подій — це курс на ескалацію, яка виражена і в заявах російських політиків, зокрема про те, що в разі вступу України в НАТО Росія на це реагуватиме, і в подіях, які ми спостерігали минулого місяця під час військових навчань в Білорусі — "Захід-2021", які, зокрема, відбувалися і на окупованих територіях.

Росія навмисно йде на ескалацію конфлікту, і в цих умовах незалежні спостерігачі, які можуть зафіксувати цю підготовку, їй не потрібні. Ось і вся причина.

— Яка зараз має бути реакція міжнародних партнерів? Тому що це вже далеко не вперше, коли незаконні збройні формування роблять все, що захочуть, усупереч усім міжнародним домовленостям.

— Ви абсолютно вірно це підмітили. Це велика проблема, тому що ми начебто досягаємо якихось домовленостей. Потім вони не виконуються, але на порушника не накладаються ніякі санкції в зв’язку з цим. Немає ніякої відповідальності.

Росія, незважаючи на те, що увійшовши в Тристоронню контактну групу, за фактом визнала себе стороною конфлікту, в публічному просторі продовжує відмовлятися від цього. І в разі чого — посилається на те, що перемир’я порушує не Росія, а перемир’я порушують угруповання "ЛНР" і "ДНР". Мовляв, Росія не має на них прямого впливу, що, звичайно ж, м’яко кажучи, лукавство, але вона зараз намагається домовитися.

З іншого боку, Україна представлена ​​своїми Збройними силами, які воюють під українськими прапорами. І Збройні сили України несуть відповідальність за всі міжнародні зобов’язання, які держава Україна на себе взяла. Уже в цьому проявляється нерівність цієї ситуації.

Незважаючи на всі провокації, постійне порушення перемир’я, виразної відповідальності за це Росія не понесла. Це створило ілюзію безкарності, яка далі й проявляється. Місія ОБСЄ виявилася багато в чому імпотентною за всі ці роки. Незважаючи на їхні звіти, незважаючи на регулярні фіксації порушення перемир’я саме з боку окупаційних сил, ніяких наслідків це не мало.

Зараз, коли навіть сам факт перебування там спостерігачів ставиться під загрозу, це привід для України бити в усі дзвони. Можливо, ініціювати обговорення цього питання на засіданні Організації Об’єднаних Націй, щоб привести до конкретного, нового пакету санкцій за провал усіх тих домовленостей. Провал домовленостей, насамперед, з боку країни-агресора Російської Федерації, які були раніше досягнуті.

— Люди, які перебувають на окупованих територіях, розуміють, що відбувається? Чи пропаганда діє, і в усіх бідах вони звинувачують ОБСЄ?

— Від самого початку окупації Росія прагне створити на окупованих територіях якийсь інформаційний вакуум, виключивши будь-яку інформацію, яка йде всупереч із месседжами пропагандистів. Постійні, інколи абсолютно ідіотські звинувачення Збройних сил України в порушенні перемир’я. Там, де ми в принципі не могли ані стріляти, ані влучати. Коли вони самі обстрілюють і показують, що це обстріляла українська армія.

Тут абсолютно аналогічна ситуація. Вони вже пояснили, що ОБСЄ працює в інтересах Заходу, в інтересах України, тому вони не можуть вважатися незалежними спостерігачами. Це взагалі шпигуни, і вони тут не потрібні. Але жителі окупованих територій повинні розуміти, що ліквідація, навіть нехай такого не до кінця ефективного інституту міжнародного спостереження, ставить передусім під загрозу їх.

Росія готується до ескалації конфлікту. Це буде саме з їхнього боку. Україна в цьому зараз абсолютно не зацікавлена. Але для Росії — влада в якій повністю базується на усвідомленні своєї якоїсь імперської величі для того, щоб пояснювати насамперед самим росіянам, чому вони так погано живуть — їм потрібна ця ескалація. І тому, безумовно, наші громадяни, які проживають на тимчасово окупованих територіях, зараз перебувають в небезпеці з вини окупанта.

— Хто зараз буде спостерігачами, хто стежитиме за порушенням режиму тиші?

— Арбітром може бути тільки та сторона, яку взаємно визнають обидві сторони. На жаль, ми бачимо, що в XXI столітті створені після Другої світової війни інститути безпеки, передусім ООН та Рада безпеки ООН, виявилися нездатними запобігати такого роду конфліктам. Особливо коли державою-агресором є держава, що є постійним членом Ради безпеки ООН.

Я вже не згадаю, скільки разів Росія накладала вето на будь-які, навіть одноголосні рішення Ради безпеки, які могли б призвести до настання тривалого миру. Тому тут ми заходимо в точно такий глухий кут. 

На справжніх незалежних спостерігачів Росія не погодиться. РФ хоче сама там бути нібито спостерігачем, сама хоче бути миротворцем. Ми це спостерігали і в Грузії, де миротворці перетворилися в підсумку на окупантів, і в Придністров’ї, і зараз у Карабасі. Але до чого призводить таке миротворство Росії та її будь-яка посередницька роль — ми можемо у грузин запитати, вони там точно розкажуть. Тому простого виходу з цієї ситуації я, на жаль, не бачу. Він лежить тільки в готовності України, в готовності її Збройних сил гарантувати безпеку держави та її громадян.