Байден і Путін на кліматичному саміті: про вплив двох лідерів на світ говоримо з Володимиром Дубовиком

Перший великий міжнародний захід, організований новою американською адміністрацією. Джо Байден зібрав 40 країн на кліматичний саміт. Покликав брати участь президентів Китаю та Росії.

Яким ризикам країни піддають нашу планету і до чого дійшли світові лідери за два дні онлайнобговорень — у матеріалі журналістів програми "На самом деле: мир" телеканалу "Дом" та в інтерв'ю з директором Центру міжнародних досліджень Володимиром Дубовиком.

Зростання ціни бездіяльності

Останні десять років стали найспекотнішими на планеті за всю історію спостережень, стверджується у доповіді Всесвітньої метеорологічної організації. Оновлений моніторинг озвучили на дводенному кліматичному онлайнсаміті, який організував Білий дім.

Процес глобального потепління запустився з розвитком індустріального виробництва ще наприкінці XIX століття. Але зараз він став особливо небезпечним, вважають вчені. Якщо середня температура планети підніметься на кілька мікроградусів — наслідки можуть стати незворотними.

Глобальна зміна клімату з кожним роком стає все інтенсивнішою та призводить до постійних природних аномалій. Влітку — масштабні пожежі, взимку — замерзає навіть Ніагарський водоспад. Під загрозою затоплення — жителі всіх прибережних міст. Зсуви та повені — перші за кількістю людських жертв.

Один з факторів, який вдарив по екосистемі планети, — Чорнобильська катастрофа. Цього року виповнилося 35 років з дня аварії на атомній електростанції. Потужний удар радіації створив 30-кілометрову зону відчуження. Найбільше внаслідок забруднення постраждали території України та Білорусі. Однак через пориви вітру радіаційна маса кілька разів обігнула планету. За оцінками експертів, у світі від наслідків чорнобильської катастрофи постраждали понад 600 млн людей!

Читайте також: Як розвивається туризм у Зоні відчуження: інтерв'ю з директором агентства "Чорнобиль тур"

Загроза останніх десятиліть — збільшення викидів вуглекислого газу в атмосферу. Президент США підняв амбітну національну мету, про яку говорив на кліматичному саміті. Джо Байден хоче знизити кількість емісії парникових газів на частку США вдвічі до 2030 року. Це вдвічі перевершує зобов'язання, взяті Бараком Обамою на Паризькому саміті у 2015 році.

"Я консультуюся з експертами й бачу потенціал для більш успішного і справедливого майбутнього. Наука безпомилкова, вона безперечна, і ціна бездіяльності постійно зростає. Сполучені Штати не чекають. Ми вживаємо заходів", — заявив Байден.

Слідом за США підняли планку національних зобов'язань Канада та Японія.

Президент Польщі висловив готовність до 2040 року в сім разів скоротити вироблення енергії вугілля в межах програми переходу на чисті джерела енергії.

"Пандемія на мить зупинила світ. Повернувшись на шлях розвитку, переконаймося, що це не старий шлях. Створюймо синергію між кліматом, біорізноманіттям та борімося з опустелюванням. Скористаймося цим шансом, щоб перебудувати світ на кращий, більш справедливий, більш збалансований і солідарний", — зазначив у своєму виступі лідер Польщі Анджей Дуда.

Росія, одна з лідерів забруднення і з викидів вуглекислого газу у світі, теж виступила з пропозицією.

"Було б дуже важливо налагодити широку та ефективну міжнародну співпрацю за розрахунками та моніторингом обсягів емісії всіх видів шкідливих викидів до атмосфери", — запропонував президент РФ Володимир Путін.

Білий дім на промову Путіна відреагував з натхненням.

"Я дуже натхнений закликом президента Путіна до співпраці світової спільноти щодо перспективного усунення вуглекислого газу. Сполучені Штати сподіваються на співпрацю з Росією та іншими країнами в цій галузі", — відповів Байден.

Ще один лідер за викидами — Китай — пообіцяв, що КНР почне скорочувати споживання вугілля з 2026 року.

"Ми будемо суворо контролювати проєкти вугільної енергетики та обмежувати зростання споживання вугілля протягом найближчих п'яти років. І поступово знижувати його протягом наступних п'яти років — у 2026-2030 роки. Китай буде прагнути досягти піку викидів вуглекислого газу до 2030 року і досягти вуглецевої нейтральності до 2060 року. Він взяв на себе зобов'язання перейти від пікового вироблення вуглецю до вуглецевого нейтралітету в набагато більш стислі терміни, ніж може знадобитися багатьом розвиненим країнам", — доповів лідер КНР Сі Цзіньпін.

Скликав зустріч з лідерами 40 держав, Джо Байден повернув США за стіл кліматичних переговорів. Врятувати планету від екологічної катастрофи було метою Паризького кліматичної угоди. У 2015 році 195 країн домовилися спільними зусиллями добитися зниження парникового ефекту в атмосфері.

Щоб досягти цієї мети, всі країни рівною мірою повинні взяти на себе відповідальність за те, що відбувається, — вважає очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.

"Європа хоче бути першим кліматично нейтральним континентом у світі. Але щоб врятувати клімат, нам потрібен мир. Потрібно, щоб всі великі економіки взяли на себе відповідальність і перетворили перехідний період на період відкритих можливостей для всіх. Працюймо разом над спільними зобов'язаннями та спільними діями щодо скорочення викидів до 2030 року. Це наблизить нас до кінцевої мети — нульових викидів до 2050 року, і це те, що потрібно нашій планеті", — закликала вона лідерів держав.

Вислухавши доповідь Всесвітньої метеорологічної організації на саміті, генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш висловив невтішний вердикт: чекати більше не можна — необхідно діяти. Зупинити розігрів планети зусиллями однієї держави неможливо. На 40 країн, які взяли участь у саміті, сукупно припадає 80% всього парникового ефекту.

Новий Джо Байден та старий світ

Тему продовжуємо в бесіді з Володимиром Дубовиком, директором Центру міжнародних досліджень.

Ведучий програми — Олексій Мацука.

— Як ми зазначили вище, кліматичний саміт став першим масштабним міжнародним заходом, організованим новою адміністрацією президента США. Були присутні лідери 40 країн. З огляду на події на геополітичній арені, як, по-вашому, зараз світ реагує на Джо Байдена, коли він виходить до світового порядку денного з такими темами, як-от кліматичний саміт, наприклад?

— Думаю, що дійсно ініціатива цікава. Її можна було очікувати від нинішньої адміністрації. Тому що ще у період виборчої кампанії Байден і його оточення багато говорили про проблеми клімату, боротьби за його збереження, за очищення навколишнього середовища. Він сприймає це як одну з головних загроз для американської та світової безпеки. Це дуже важливо. Не випадково навіть колишній державний секретар Джон Керрі призначений на посаду спеціально уповноваженого посла з кліматичних питань. І в цьому своєму ранзі він входить до складу адміністрації президента США. Це досить цікаво.

Те, що Америка могла і повинна грати роль лідера в цьому процесі, теж очікувалося. Але за винятком чотирьох років правління Трампа, коли він, по суті, покинув цей процес. Але для американської економіки та для американської політичної еліти абсолютно нормальним є повернутися до цього процесу, до Паризької хартії, та ініціювати ось такі форуми, як кліматичний саміт.

Я б не переоцінював значення саміту в загальному контексті зовнішньої політики нової адміністрації. Але все-таки це стало деяким підтвердженням певної поваги статусу адміністрації Байдена.

— Абсолютно логічно, що на саміт запросили ключових гравців, ключові країни. Був і Китай, з яким у США складні відносини. Але такі теми, як клімат або ж якісь нові торгові угоди, зможуть трохи знизити градус напруги між Вашингтоном і Пекіном в найближчій перспективі?

— Насамперед треба сказати, що за попередньої адміністрації американські відносини з Китаєм були дуже нерівні. Вони коливалися від обіймів і компліментів з боку Трампа на адресу китайських лідерів до прокльонів. Останній десь рік на тлі коронавірусу Трамп вже звинуватив Китай у всіх смертних гріхах, пішла демонізація Китаю.

Без сумніву, Китай як у внутрішній, так і у зовнішній політиці робить багато такого, що заслуговує на критику. Але Байден таку політику, як Трамп, проводити не буде. Він відразу сказав, що наші відносини з Китаєм багатопланові, багатосторонні. Їх не можна зводити тільки до негативу або тільки до позитиву. Є маса сфер, де ми можемо і повинні співпрацювати. Ось клімат, наприклад, це одна з цих сфер. А є маса напрямів, за якими ми будемо сперечатися, за якими ми будемо критикувати Китай.

І ось кілька тижнів тому відбулася перша зустріч на досить високому рівні представників США і КНР на Алясці, яка пройшла досить жорстко. Досить жорстка риторика була з обох сторін.

Читайте також: США повертається: Ендрю Мак, Євгеній Єнін і Володимир Дубовик про пріоритети політики Байдена

Тому ніяких обіймів тут чекати не доводиться, але водночас лідери обох країн розуміють, що протилежний партнер — це теж дуже важливий гравець на світовій арені. І тому, я думаю, ні Пекін, ні Вашингтон сьогодні не прагне до початку широкомасштабної, справжньої, системної холодної війни між собою.

— Цікаво, що після цього кліматичного саміту в Кремлі активно заговорили про зустріч Байдена і Путіна. І експерти в медіа, офіційні особи прогнозують таку зустріч на червень цього року. Як думаєте, наскільки реальний цей захід? І яке місце українське питання займе у порядку обговорень Байдена і Путіна?

— Перший момент. Така зустріч може відбутися, звичайно. Тому що ми вже розуміємо, що в червні Байден, імовірніше, приїде до Європи з великим візитом. Він братиме участь 14 червня в черговому саміті НАТО, щоб наголосити на готовності Америки й далі бути лояльним, активним членом цього альянсу й загалом лідером НАТО. Очевидно, що до цього візиту підтягнуті будуть й інші зустрічі.

Ми сподіваємося, і в останні дні про це чули, що буде і зустріч з президентом Зеленським в Україні. Що було б непогано. Тому що давно вже не було візиту президента США до України.

Попередні два президенти — Трамп за 4 роки, Обама за 8 років — жодного разу не відвідували Україну. Тобто за останні 12 з гаком років не було візитів.

Такі візити дуже важливі зараз, коли Україна стикається з певними викликами та проблемами, з ескалацією російських військ на наших кордонах, яка ще не зовсім ще закінчилася.

І ось візит до України спочатку держсекретаря США Ентоні Блінкена в травні, як, імовірніше, трапиться, а потім вже і Джо Байдена в червні, якщо так вийде, будуть з символічного погляду для нас дуже важливими.

Хоча є маса підтверджень з боку США, що американська підтримка України жодним чином не згортається. Вона задана наперед стратегічно як на законодавчому рівні з боку Конгресу, так і на рівні адміністрації президента США, виконавчої влади.

Звичайно, тільки прямими телефонними розмовами або зустрічами на вищому рівні не вимірюється реальний стан, здоров'я двосторонніх відносин. Це набагато більш об'ємний набір показників, за якими ми судимо, що американсько-українські відносини перебувають у досить непоганому стані.

Що стосується відносин Америки з Росією, то зустріч з Путіним може відбутися. Але теж не потрібно заздалегідь говорити про те, що це буде якийсь безумовний позитив чи негатив. Там буде, напевно, і те, й інше.

Поки що Байден примудряється поєднувати жорстку риторику і жорсткі дії, санкції, наприклад, щодо Росії, з телефонними дзвінками Путіну і навіть пропозицією зустрітися.

Тобто це така комбінація жорстких дій і слів з розумінням того, що Америка не прагне до ескалації з Росією, а хоче все-таки дати Росії можливість змінити свою поведінку, зокрема щодо України. І тоді позиція Америки щодо Росії може стати м'якшою. Але до цього Росія повинна дійсно радикально змінити свою поведінку. Подивимося, трапиться це чи ні. Чи буде саміт, де, в якому місті.

Потрібно розуміти, що саміти бувають різні. Вони бувають дуже жорсткі, напружені, а бувають дружні. Все залежить від того, якщо Путін з Байденом дійсно зустрінуться, як вони будуть себе поводити, що вони будуть говорити. Від цього вже буде залежати, як такий можливий саміт позначиться на Україні.

— Торік в американському виданні Politico пройшла своєрідна дискусія експертів. Спочатку був лист, підписаний групою дипломатів і колишніх послів про те, що необхідно вводити більше санкцій проти Росії з боку Вашингтона. У відповідь з'явився лист від іншої групи дипломатів, які вважали, що все-таки необхідно шукати шляхи компромісу і пробувати, щоб в Росії встановився більш-менш демократично зрозумілий режим управління всією територією РФ. Ви себе до якої групи б віднесли: до першої або до другої?

— Там ішлося про американських експертів, це їм вирішувати, яку їм займати позицію. Я ж не американський експерт. Ми, в Україні, з боку стежимо за цією дискусією. Але ми дійсно уважно спостерігаємо, відстежуємо цю дискусію.

Ви розумієте, ось ці дві основні тези, які ви озвучили, — вони не взаємозаперечні. З одного боку, можна займати жорстку позицію щодо Росії: карати й критикувати її, коли вона того заслуговує. А, на жаль, за останні роки, як ми бачимо, вона цього дуже часто заслуговує. З іншого боку, потрібно розуміти, що Захід справді не налаштований на таку системну жорстку конфронтацію типу холодної війни.

І Захід хоче співпрацювати з Росією. Але не за всяку ціну і не внаслідок лише якихось односторонніх поступок, і таку позицію, коли Росія отримує карт-бланш: ми вам все прощаємо, робіть, що хочете, ми хочемо з вами співпрацювати, ви потрібні нам з погляду економіки, торгівлі тощо.

Тобто взагалі ці дві тези поєднуються між собою. Можна говорити з Росією, можна вести діалог з Росією, але водночас робити це з позиції певних принципів. Стратегічних принципів та інтересів.

— Ми досить багато знаємо про внутрішнє життя в США. І протести руху Black Lives Matter (BLM), і права латиноамериканського населення та інших меншин. Як ви думаєте, що із внутрішньої політики США сьогодні перекочує в міжнародні відносини, на чому США будуватимуть свою зовнішню політику і які цінності будуть просувати найближчим часом?

— Цінності американської адміністрації не змінюються порівняно з багатьма попередніми, крім останньої президентської адміністрації Трампа. Та й те, при Трампі була ситуація, що Трамп проповідував свої якісь певні цінності та підходи, а значна частина його адміністрації здійснювала зовсім іншу, традиційну для Америки політику. Я вважаю, що Америка, як і раніше, буде намагатися поєднувати такі речі, як-от демократія і права людини, але, звичайно, з дотриманням своїх власних інтересів, через призму своїх інтересів.

У цьому сенсі Байден вже не буде говорити "Америка — передусім", як говорив Трамп. Але для будь-якого американського президента Америка — передусім. Тому всі ці речі — демократія, права людини, економіка, торгівля, клімат тощо — вони усі розглядаються через призму американських інтересів. Байден у цьому не буде винятком.

Важливо, що американці вважають, що збереження України розвиненою, територіально цілісною входить до переліку цих американських інтересів.