Актори їли "траву" та розкидали на знімальному майданчику сніг: про залаштунки "Памфіра" розповіли актор Іван Шаран та постановник Іван Михайлов

У четвер, 23 березня, у прокат виходить дебютний фільм режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука "Памфір". Стрічка отримала відзнаки та нагороди на престижних кінофестивалях. Прем'єра відбулася у Каннах у 2022 році. Перед початком знімання автори стрічки були на експедиції в Карпатах. Зрештою одну сцену стрічки могли знімати на 16 локаціях у двох областях, а костюми критики взагалі вважають витвором мистецтва. Хто такий Памфір, чому його боротьба надихає українців та змушує весь світ захоплюватися Україною — про це у "Ранку Вдома" говоримо з художником-постановником фільму Іваном Михайловим та актором Іваном Шараном.

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський.

— Коли відбулася прем'єра стрічки "Памфір"?

Шаран: Прем'єра була в Каннах у квітні торік. Потім фільм катався Європою та світом. Були покази у Німеччині, Франції, Грузії, Португалії. Бачили його навіть в Аргентині.

Михайлов: Торік фільм "Памфір" показували на фестивалях. Стрічка взяла багато призів у різних номінаціях. Прем'єра для українського глядача відбувається лише через рік. Фільм покажуть у всіх кінотеатрах України.

— Що каже заморський глядач? 

Шаран: Європейському глядачу зайшло, це точно. У світі вітають таке кіно. Зізнаюся, я не був ні разу на показах за кордоном. Мені було ніяково від думки їхати туди під час війни, пити вино та ходити у смокінгу червоною доріжкою. На показах був режисер, бо треба було представляти українське кіно. Тим паче на деяких фестивалях були російські фільми. Тож, якби ми не поїхали та нічого б не сказали своєю роботою, то це було неправильно.

Михайлов: Остаточний монтаж відбувався вже під час війни, і це була підготовка вже до прем'єри у Каннах. Ця тема європейцям близька, бо фоном цього сценарію є Маланка — свято-прототип "римських Сатурналій".

Солом'яний ведмідь присутній в фольклорі Словаччини, Чехії, Польщі, Ірландії, Британії, Франції. До речі, в Ірландії досі відзначають свято солом'яного ведмедя. Там є солом'яний ведмідь і є циган, який веде його на цупку. Костюм цигана абсолютно такий, як на Буковині. Це дуже цікаво. Взагалі культ ведмедя притаманний всій Європі і Євразії аж до Камчатки. Тож європейцям була цікавою драматургія цього фільму.

— Відчувається, що знімальна група активно готувалася до роботи. Це перед фільмуванням ви ходили в Карпати на експедицію?

Шаран: Була авторська експедиція. Ми жили три місяці там, де були знімання. Тоді була репетиція з режисером. Потім приєднався оператор. Відбулося тотальне занурення у середовище. Це необхідність, аби в кадрі почували себе вільно.

Михайлов: Підготовка дійсно була тривалою і ґрунтовною. По суті, ми готували цей фільм майже рік до початку знімання. Це були експедиції творчої групи: оператора, режисера і художника. Артдепартамент працював два з половиною місяці перед фільмуванням. Акторський склад жив там. Це повне занурення в субкультуру. Вважаю, що саме так треба знімати кіно.

— Перед якими труднощами поставали учасники команда під час знімання? Це правда, що одну сцену могли знімати на 16 локаціях?

Михайлов: Так, правда. Не дуже близький світ, дійсно. Бо знімали ми в Карпатах та на Буковині. Це Івано-Франківська та Чернівецька області. Інколи доводилося по 50 кілометрів проїжджати до локації, щоб створити це село саме таким, як ми це бачили. Точно не можу сказати 16, 15 чи 18 локацій знімали для однієї сцени. Це насправді дуже хороша ідея, саме до цього ми готувалися півроку. Йдеться не лише про технічну сторону. 

Проблеми дійсно були. Зйомки мали закінчити до Нового року. Був готовий осінній блок, а зимовий неможливо було знімати, бо не було снігу. В Карпатах у долинах сніг швидко розтає — сонячна сторона. Нам довелося замовляти сніг. Чотири великих вантажних машини снігу привозили на майданчик прямо з гір, і вся знімальна група його розкидала і топтала. Був момент, коли ми навпаки мали позбутися снігу. Топили його, бо були сцена без нього.

Цікава була сцена боранки — це бійка чоловіків у "волохатих" костюмах, масках ведмедів зроблених з протигазів, прикрашених стрічками. Знімали її на стадіоні в селі Добропілля. Туди привезли пару КамАЗів снігу. На репетиції вся група розкидала сніг по стадіону. Коли почалися зйомки, пішов пухнастий сніжок. Вийшло красиво.

Шаран: В мене були особисті труднощі — для цієї ролі довелося схуднути на 10 кілограмів. Це була одна з умов режисера. Я займався з тренером, сидів на дієті: пив воду і їв траву (зелень, салати та овочі, — ред.). Коли приїхали в експедицію на Гуцульщину, то зупинилися у пані Ганнусі, де я знову набрав вагу. Гуцули їдять по дві страви на сніданок, обід та вечерю. Минув місяць, ми почали репетирувати вже на камеру і саме в кадрі помітили, що я набрав зайву вагу. Звичка куштувати дві страви далася в знаки. Тоді я почав тотально худнути, щоб прийти в потрібну форму.

— В чому особливість "Памфіра"? Чим стрічка вирізняється серед інших українських фільмів?

Шаран: Одним із ключових моментів є саме Маланка. По-перше, фільм багатошаровий. Спочатку йде побутова лінія, за якою приховано багато різнопланових шарів: образних, смислових, візуальних та символічних кодів. Друга особливість — однокадрова зйомка. Тобто кожна сцена знімалася одним кадром, а це дуже відповідально і складно. В мене це було вперше, треба було звикнути.

—  Чи можна говорити про сюжет?

Шаран: Звісно. Це історія про заробітчанина, який вертається до себе додому і постає перед вибором: стати на шлях кримінального минулого або відмовитись. Він починає вагатися.

Михайлов: "Памфір" — це кіно про героя, який бореться і перемагає. Під час цього він захищає своїх близьких, свій дім та свою країну. Здається, що якраз історія боротьби — це найголовніше в цьому фільмі. Бо коли ми знімали стрічку то вже було якесь передчуття того, що рано чи пізно буде війна. Але "Памфір" бореться! Як і вся Україна. 

Також цікаві гості "Ранку вдома":

• "Зробимо все, щоб українська культура ніколи знову не була забута": інтерв'ю з вокальним тріо "Жоржини"
• Краще загинути зі зброєю в руках, ніж жити рабом, — музикант і військовослужбовець Коля Сєрга
• Про волонтерство, концерти та пісні про війну: інтерв'ю з гуртом SPIV BRATIV
• Стрічка "Життя на межі" переконала Захід допомагати Україні, — продюсер фільму Юрко Іванишин
• Музика — це ліки, тож лікуйтеся з нами, — учасниці гурту Freedom Jazz