Акція емпатії: фільм "Маріуполь. Невтрачена надія" подивилися у 47 містах світу

Показ у Нью-Йорку. Фото: https: facebook.com/OUP Documentary

Документальний фільм "Маріуполь. Невтрачена надія" показали у 47 містах світу. Стрічку створило Об'єднання українських продюсерів (ОУП). Це історія п'яти людей, які розповідають про життя у Маріуполі у перший місяць російського вторгнення. Одна з героїнь — журналістка, кореспондентка телеканалу "Дом" та FREEДОМ Надія Сухорукова. Чому покази фільму за кордоном називають "акціями емпатії" та як ці історії допоможуть пізнати Україну та українців, розповіла "НВ" представниця ОУП Ольга Ваганова.

Гробове мовчання! Глядачі сидять приголомшені, ошелешені. Ніхто не рухається і не дихає. Чути лише поодинокі схлипування та шарудіння паперових серветок. Емоції настільки сильні, настільки глибокі, що навіть оплески були б недоречні. Так відбувалися покази документального фільму "Маріуполь. Невтрачена надія" у Франції.

Показ во Франции. Фото: facebook.com/OUP Documentary

Коли в Об'єднанні українських продюсерів задумували цю світову акцію емпатії, була ідея змонтувати ролик з вражень глядачів після перегляду. Після кількох показів організатори зрозуміли, що підійти до людей у такому стані з камерою — не легко. Тобто зняти реакцію людей і змонтувати з цього ще одне кіно поки не вийде.

Показати фільм у містах, схожих на Маріуполь

Фільм — про війну очима простих людей. П‘ять містян, спокійно і без страху, розказують, що вони бачили й думали, як діяли та що відбувалося у Маріуполі у перший місяць після вторгнення Росії.

"Нам здалося важливим, щоб глядачі у подібних містах за кордоном відчули, що таке війна, прожили емоції та знайшли у собі солідарність. Так з’явилася ідея провести міжнародну прем'єру фільму 24 серпня у безнапасних містах світу, які, на наш погляд, є подібними Маріуполю. Критеріїв було два — кількість населення та наявність порту та/або промислового, в ідеалі — металургійного, виробництва. Або — місто-побратим Маріуполя. В крайньому разі шукали просто можливість показу у тій чи іншій країні, наприклад, Женева чи острів Самої у Таїланді", — пояснила представниця ОУП Ольга Ваганова.

До організації активно долучилися українські громади по всьому світу.

"Перших показів ми чекали, як дня народження. Тривожилися, щоб все було технічно досконало, хвилювалися, як аудиторія сприйме кіно, були на зв’язку з організаторами на місцях майже 24/7. І це дало свої плоди", — згадує продюсерка ОУП Ілона Шнейдер.

Станом на 25 грудня фільм показали у таких містах: Мельбурн (Австралія), Перт (Австралія), Лінц (Австрія), Баку (Азербайджан), Тирана (Албанія), Варна (Болгарія), Софія (Болгарія), Плімут (Велика Британія), Єреван (Вірменія), Пірей (Греція), Батумі (Грузія), Тбілісі (Грузія), Ікаст (Данія), Копенгаген (Данія), Таллінн (Естонія), Герцлія (Ізраїль), Нетанья (Ізраїль), Делі (Індія), Рейк’явік (Ісландія), Більбао (Іспанія), Савона (Італія), Гамільтон (Канада), Пекін (Китай), Рига (Латвія), Клайпеда (Литва), Роттердам (Нідерланди), Утрехт (Нідерланди), Дрезден (Німеччина), Лейпциг (Німеччина), Веллінгтон (Нова Зеландія), Окленд (Нова Зеландія), Берген (Норвегія), Варшава (Польща), Лісабон (Португалія), Порто (Португалія), Кошице (Словаччина), Братислава (Словаччина), Нью-Йорк (США), острів Самої (Таїланд), Будапешт (Угорщина), Гавр (Франція), Понт-Одеме (Франція), Загреб (Хорватія), Брно (Чехія) Женева (Швейцарія), Гетеборг (Швеція), Стокгольм (Швеція).

Роттердам. Фото: facebook.com/OUP Documentary

Географія — розширюється, запевняють організатори. Покази тривають досі. Над цим працює величезна команда, адже треба знайти місце показу, зібрати там людей та показати фільм зрозумілою їм мовою.

Відгуки глядачів 

Якщо показ організовувала українська громада, більшість глядачів складали місцеві українці. Так, дрезденський показ зібрав в одному залі майже сотню українців. На мельбурнському показі було приблизно 90% українців і 10% місцевих. У Варні було 55% болгар, переважно молодь.

Глядачка індійського показу, українка за національністю, впевнена, що кіно переконує на іншому рівні, ніж новини:

"Коли читаєш новини про Маріуполь, коли бачиш фотографії — це чіпляє, але коли дивишся фільм, бачиш людей, які розповідають від себе про ці події, то це чіпляє на зовсім іншому рівні".

Данський глядач назвав кіно надзвичайно сильним:

"Сильно і надзвичайно добре зроблений фільм, дуже реалістичний. Я ніколи у своєму житті не переживав нічого подібного. Важко підібрати слова, щоб описати те, що я побачив. Все таке варварське. Це гірше, ніж я міг собі уявити".

На лейпцизькому показі було близько 60 людей, половина українців, половина німців. Організатори того показу називають фільм шоковим, хоча він не містить жорстких сцен.

Організатори, аналізуючи реакції глядачів на фільм "Маріуполь. Невтрачена надія", називають покази — "акціями емпатії". Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба назвав проєкт частиною публічної дипломатії й зауважив, що саме це дозволяє достукатися до сердець іноземців.

Друга частина фільму про Маріуполь 

Покази й наділі триватимуть по всьому світу.  Нині ж Об'єднання українських продюсерів готує до виходу нове документальне кіно "Маріуполь. Окупація". Працює над ним та ж знімальна група, що робила "Маріуполь. Невтрачена надія". Група перекладачів-волонтерів проєкту TED запропонувала допомогу у перекладі субтитрів для нового фільму.

Читайте також: "Українське кіно — поза конкуренцією": як у Києві готувалися до міжнародного кінофестивалю "Молодість"

Прямий ефір