20-й ювілей "СКАЙ": "Утро Дома" з фронтменом гурту Олегом Собчуком

17 жовтня в Жовтневому палаці група "СКАЙ" зіграє ювілейний концерт у супроводі симфонічного оркестру. Цього самого дня лідер групи Олег Собчук святкує свій день народження.

Про історію групи, плани на концерт, рекордний музичний велотур та улюблену пісню своєї групи Олег Собчук розповів в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анастасія Касілова та Анна Кузіна.

— 17 жовтня у Жовтневому палаці ви проведете ювілейний концерт.

— Так, буде наш ювілейний концерт із симфонічним оркестром. Це буде кульмінація, справжнє дійство, буде інсталяція, тому що режисером проєкту є Віктор Скуратовський. Тобто це буде 15 композицій усіх відомих пісень: "Тебе це може вбити", "Best друг", "Подаруй світло". Все це буде в супроводі симфонічного оркестру. 17 жовтня. І плюс 17 жовтня у мене день народження.

— Група "СКАЙ" утворилася саме цього дня?

— Ні, це було в листопаді 2001 року. У 2000 році я придумав назву, а в 2001 році ми вже згрупувалися як гурт, вже були учасники. Тому ми спочатку думали, що треба відсвяткувати 20 років у 2000 році, коли назву придумали.

Потім коронавірус нам усе переплутав. І потім вже пішли зміни й у світовому турі, і в українському турі. І зараз, дай боже, щоб ми зробили хоча б цей концерт. 20 років буває раз в житті, і ми зробимо цей концерт при посадках тощо. Тож люди можуть не переживати.

Ми вирішили відсвяткувати тоді, коли це стало можливим. І організатор концерту суто випадково підійшов до мене, каже: "У нас є класна вільна дата в Жовтневому палаці, саме концептуально, там гарні яруси, можемо з оркестром зробити красиво". Я запитав, яка дата, каже: "17 жовтня". Я кажу: "Прекрасно!"

Це свято в квадраті. Тому запрошую всіх на подвійний день народження.

— 20 років групі — це величезний термін, і багато гуртів за цей час розпадаються, змінюється повністю склад, залишається хтось один. Були якісь драматичні події, серйозні зміни для групи "СКАЙ"?

— Звичайно. Почну з того, що три учасники групи незмінні. Вони є, вони залишаються, і я сподіваюся, що так далі й буде. Це я, гітарист Папа і клавішник Юрій Мозіль. А ритм-секція — це вже четвертий склад: бас-гітарист і барабанщик.

Я вважаю, що б не трапилося, все йде на краще однозначно. Краще ніяк, ніж абияк. Тому якщо люди хочуть піти або просто люди не дають рухатися далі, їх потрібно або звільняти, або просто відпускати.

— Розкажіть, будь ласка, про велотур. Що це за велотур, який потрапив до Книги рекордів України?

— Насправді, я не очікував, що буде такий фідбек. Я навіть не очікував, що він буде мати такий вигляд. Просто мені в якийсь момент навесні захотілося заспівати й покататися на велосипеді, що я дуже люблю, власне.

Я в житті роблю те, що хочу: хочу співаю, хочу бігаю, хочу їжджу собі, і це прекрасно, всім цього бажаю. Але я хочу це робити, я люблю це робити з користю не тільки для себе. Тобто не тільки просто пробігти й показати, який я класний, сильний, а з користю для оточення зробити якось це. Поєднати приємне з корисним.

Тому, по суті, цей велотур, який трапився, його метою була саме популяризація здорового способу життя. Виникла ідея просто поєднати приємне з корисним, перетнути Україну з крайньої східної точки Мілове до крайньої західної точки — пункту пропуску "Чоп", що мені вдалося за 19 днів. Загальний кілометраж — 2155 км. Протягом 19 днів і цієї відстані я дав 37 концертів для військовослужбовців та людей на площах.

— Ви їхали й співали одночасно?

— Ні. До речі, по-різному було. Ви не уявляєте. Особливо перші 4-5 днів я думав просто зійти з дистанції і я проклинав себе, що я, ідіот, до такого взагалі додумався. Але потім все було класно. Цей велотур потрапив до Книги рекордів України.

— Що для тебе більш азартно — потрапити до Книги рекордів України зі спортивним рекордом чи з музичним рекордом?

— А там саме так і написано, що я перший музикант, який проїхав цю дистанцію за мінімально короткий проміжок часу.

Насправді спортсменів крутих, які в Україні перетнули цю дистанцію, є багато, і вони це зробили набагато швидше. Але давати по два-три концерти на день — це саме було набагато складніше, ніж їхати. Тому що, коли ти входиш в ритм, в раш, то можна за один день проїхати й 300 кілометрів. Але питання, чи сядеш ти наступного дня на сідло.

— Як проводили ці концерти? З тобою була група?

— Група сказала, що я з глузду з’їхав, і вони в цьому не брали участь. У мене був супровід. І коли ми доїжджали до точки, від якої нам треба за маршрутом їхати, наприклад, до солдатів до їхньої частину, я стрибав у бус, ми їхали, виступали, поверталися на точку, я натискав "Продовжити", і ми продовжували маршрут.

Просто дуже складно психологічно. Спочатку 50 км ти проїжджаєш на велосипеді, входиш у цей ритм. А потім тобі треба це все обірвати, а потім почати все спочатку. Це дуже складно. Особливо коли ти проїхав 170 кілометрів, і потім тобі ще виходити на сцену співати. Я навіть ворогові цього не побажаю.

Але це крутий досвід, чесно. Я навіть сам від себе був шокований. Я не знав, що я на таке був здатен. З фізично-психологічного погляду це виклик. Але це було класно. І після цього залишилося ще дуже багато щасливих людей, особливо військовослужбовців, яким просто необхідна зараз наша увага. Вкрай необхідна, тому що вони ризикують життям і здоров’ям не просто так. Їм потрібна наша увага.