Украина наш дом

104 дні без поліетилену: "Утро Дома" з авторкою проєкту Маріанною Бойко

Маріанна Бойко. Фото: kanaldom.tv

"104 дні без поліетилену" — проєкт Маріанни Бойко, психологині, екоконсультантки та авторки однойменної книги. Суть його у тому, щоби привчитися не користуватися пластиковими пакетами.

Чим замінити пластикові вироби та як впроваджувати екозвички у своє життя — розповіла Маріанна Бойко в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анна Кузіна та Анастасія Касілова.

— Розкажіть про ваш проєкт "104 дні без поліетилену". Що було для вас найскладнішим? Як ви з цим упоралися?

— Складно було психологічно, бо 2015 року так не робили нормальні люди. Коли я це робила, то вважали, що я трохи ненормальна, і лаяли мене у черзі, що "бери пакети або не заважай людям нормальні речі робити". Неприйняття суспільством того, що відбувається. Але коли мене почали показувати на телебаченні, всі зрозуміли, що я з розряду ненормальної вийшла у статус лідера думок.

— У чому суть проєкту? Як ви прийшли до цього?

— Спочатку я глянула на свою кухню і подумала: "Відмовлюся я від пластику". Я подивилася на свою кавоварку, холодильник, будь-які кухонні пристосування, у них є пластик. І я подумала: "Маріанно, не бреши, не вийде". Тому вирішила відмовитися від найлегшого — від пакетів.

Тоді ж я створила сторінку у Facebook для того, щоб писати, що відбувається. Бо знаєте, ми, жінки, такі щось придумали, а потім передумали. І я думала, що це буде так швидко, легко, але ні.

Придумати — це одна справа, а робити — це інша. У мене ж сім’я: чоловік, двоє дітей, собака, кішка. Ми м’ясоїди, їмо м’ясо, я думаю: "Молодець, що ти придумала, а тепер іди купуй м’ясо". У мене був дизайнерський крафтовий папір, і я згадала, що в дитинстві ми купували ковбасу в цьому папері. Я відрізала собі такий шматок, прийшла в м’ясний магазин і стою в черзі. Уявіть собі: м’ясний відділ, вечір, люди втомилися після роботи, і тут я зі своїм крафтом. У мене так билося серце, я перед народженням дітей так не хвилювалася.

Я стою і думаю: "Якщо зараз щось піде не так, ця черга мене просто вб’є за цей крафт". Підходить моя черга, я даю цей шматок паперу. Я обрала шматок, який не тече, говорю: "От цього в цей папір". Вона бере м’ясо, загортає його в папір і пакетик. Потім я зрозуміла, що я не можу щодня так ходити за чимось і почала розробляти вже систему, з чим ходити за покупками, щоб відмовитися від пакетів.

— Порадьте нам, з чим ходити до магазину, щоби максимально відмовитися від пакетів?

— Перше — замість великого пакета треба мати сумку, гарну сумку. Для мене це дуже важливий психологічний аспект. Щоб людина не забула свою сумку вдома, вона має бути яскравою, помітною.

Потрібно розуміти, які категорії товарів ви купуватимете. Якщо це, наприклад, брудні овочі, або просто овочі-фрукти, я рекомендую брати мішечки із синтетичної тканини, які легко прати. Також мають бути полотняні мішечки з бавовняної тканини — туди можна складати хліб, цукор, будь-які крупи, щоби не висипалися.

Якщо купувати вологі продукти, такі як м’ясо, сир, можна брати із собою лотки, бокси, судочки, щоб вони теж не протікали. І оселедець я складаю в банку.

— Тобто, це усвідомлене споживання. Що це означає для вас?

— Це розуміти себе, свої потреби. Якщо я купую сукню, наприклад, я купую її тому, що вона мені потрібна, або у мене стрес? Це про те, чого я хочу насправді, і як я можу проживати кожен день свого життя, щоб не тільки мені було класно, не обмежувати себе, але й робити так, щоб при цьому моєму повноцінному житті навколишнє середовище страждало якнайменше.

— Де шукати однодумців?

— Моя історія почалася з того, що я познайомилася з історією Беї Джонсон, це європейська гуру руху Zero Waste, тобто нульових відходів. Можна шукати однодумців, які належать до цього руху в Україні. Шукайте спільноти, підписуйтесь на сторінки таких людей. На мою, наприклад.

— Ви відучилися на психолога. Ваше еко-життя має до цього відношення?

— Все є психологією. Наш вибір — це психологія. Кожна наша дія, і те, чому ми робимо ті чи інші вибори, залежить, можливо, від наших дитячих травм.

Ще один момент: я зрозуміла, що люди, які рятують планету, це роблять тоді, коли самі виснажені. Тобто якісь психологічні, скажімо так, нюанси, і людина не хоче на них дивитися, а хоче щось урятувати. Їй треба це зробити, бо треба якимось чином цю потребу закрити.

Прямий ефір